Протоієрей Олексій Добош Розкол – патріотизм чи злочин?
Видавництво Почаївської Лаври
Як відноситись православному християнину до розкольників? Відношення однозначне: сам факт приєднання до розколу позбавляє розкольника благодаті Духа Святого. Українських розкольників ми можемо називати релігійними об’єднаннями, течіями, угрупуваннями, але вони не є Церквою. Що це практично означає? – Будь-які священнодії розкольників не дійсні. Ні хрещення, ні вінчання, ні сповідь, ні Причастя, прийняті у храмі розкольників не дійсні. І справа тут не в тому, що рука Москви (як про це плаксиво голосять видатні богослови із сільських чи подільських вістей) накладає адміністративне табу на таких собі гарних хлопців, які борються проти московської експансії. Суть проблеми в тому, що роль земної історичної Церкви полягає у передачі духовної енергії (благодаті) та правдивого віровчення від Іісуса Христа до нас. Вселенську правоту Православія можна умовно уявити собі як мільярди духовно-енергетичних ланцюжків, які від єдиного центру – від Христа, через священноієрархію шляхом Богоустановлених Таїнств тягнуться до кожної православної душі.
Трагедія розколу не в тому, що якійсь релігійний лідер перестає підкорятись церковній адміністрації чи бореться за які-небудь політичні цілі. Трагедія розколу в тому, що виходячи їз канонічної єдності священнослужитель-розкольник обриває своїм поступком цей духовно-енергетичний ланцюжок і вже не виконує своєї основної місії – не передає через Таїнства духовної благодаті людям. Тобто, хто хрестився, сповідався, причащався, вінчався у розкольників, той просто виконав без благодатну формальність і однозначно повинен принести покаяння та прийняти ці Таїнства у істинній Православній Церкві.
Священнослужитель, який пішов у розкол – тобто своїм поступком обірвав даний при хіротонії ланцюжок передачі благодаті людям і виконує лиш формальний обряд задля своїх меркантильних чи лжепатріотичних інтересів, підлягає відлученню від Церкви. Основна трагедія і найбільша фальш розколу: розкольник не досягає спасіння душі – не має ні духовної благодаті, ні істинного віровчення. Прикриваючись національною атрибутикою ( на превеликій жаль їм дозволяють цим спекулювати), розкольники різних мастей “борються” за псевдопатріотичні цілі, але гублять душу! Крайнім ступеням гріховності властива закоренілість.
Диявол, здолавши душу, робить гріх нормою життя, не дозволяє їй орієнтуватись на істину, мало того – намагається із позицій падкої душі спокусити й тих, хто ще стоїть у істині.
На шляху свого возвеличення Московська митрополія у 1448 році здобуває статус самоуправління – автономії. Сьогоднішні наші розкольники, надриваючись від радості, трублять, що це незаконно, і під цей шумок проводять лукаву паралель – ми, мовляв, робимо зараз те саме, що Москва у 1448 році. Нічого подібного. Факт здобуття автономії Москвою був канонічно законний. 15-е правило Двухкратного собору гласить: “… якщо предстоятель проповідує єресь всенародно і відкрито вчить єресі у Церкві, то ті, хто віддалились від нього…достойні честі, тому що вони осудили лжеєпископів і лжевчителів… і не розколом розірвали єдність Церкви, а зберегли Церкву від розколу і розділення…” Саме в таких умовах опинилась Московська митрополія, коли Константинопольський патріарх на Флорентійському соборі 1339 року відкрито зрадив Православіє, проголосивши єретичну унію з Римом. В силу дії цього канонічного правила Вселенське Православіє визнало законним проголошення Москвою автономії.

= 57 =

* В чем лучшее училище сердцу?
В обращении к мудрым.
* В чому краще училище серцю?
В зверненні до мудрих.

* Чем должно испытывать свой помысл?
Временем.
* Чим повинно випробовувати свій помисел?
Часом.

* Чем возвышается человек, как образ и подобие Божие?
Послушанием к истине.
* Чим підноситься людина, як образ і подоба Божа?
Послухом до істини.

* Кто может правильно судить о духовных предметах?
Живущий духовной жизнью.
* Хто може вірно судити про духовні речі?
Той, хто живе духовним життям.

* Кто прагне к истине?
Тот, кто рано встает и первые мысли и чувства посвящает Богу.
* Хто стрімиться до мудрості?
Той, хто рано встае і перші думки і почуття посвячуе Богу.

* Что есть основанием мудрой и счастливой жизни?
Религиозное образование.
* Що е основа мудрого й щасливого життя?
Релігійна освіта.

66. Все пройдет – и беды, и скорби, и конфликты. Все пройдет – и попытки разрушить веру, исказить ее, оторвать людей от Бога, вновь поставить их в позицию богоборцев, не принимающих Бога и не желающих Его слушать. Все пройдет. И в завершение истории – торжество веры. Это торжество будет на грани истории и метаистории, начала вхождения Божиего Царства во всё творение и преображения тварного мира по закону устроения райской жизни – той самой, которую через грех потеряли люди. Пусть опыт духовного поиска откроет нам видение той Божественной перспективы, в конце которой немеркнущее сияние Божественной славы, причастниками которой будет каждый, кто верит в Бога, принимает Его закон и слушает Его голос.